Коли кров рятує життя: як Дніпропетровщина тримає донорський фронт

Медична реформа в Україні є однією з найбільш динамічних. Закон України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові»,  вступив у дію в січні 2021 року. Але від початку повномасштабного вторгнення про донорство почали говорити частіше і по-новому. Особливо у прифронтових регіонах, таких як Дніпропетровщина. Причини зрозумілі - там кров теж почала воювати. 

Перейти від стихійності до системності

Закон про донорство крові, так його зазвичай називають українці, вплинув і на донорів, і на систему крові загалом. За детальними роз’ясненнями щодо ключових моментів ми звернулися до лікарки-анестезіологині Дніпропетровської обласної лікарні ім. І. І. Мечникова та координаторки роботи ДонорUA у південно-східному регіоні України Тетяна Канчури.

По-перше, закон передбачав створення єдиної бази донорів та моніторинг запасів. По-друге, - відновлення ліцензування для закладів, які заготовляють кров, та паралельне посилення вимог до безпеки та процесів забору, зберігання та переробки крові та компонентів. У разі недотримання стандартів - закладу загрожувала втрата ліцензії. Крім того, ввели скасування обмежень щодо реєстрації («прописки»). Завдяки саме цій зміні іноземці та громадяни з тимчасовою «пропискою» отримали можливість стати донорами і здавати кров або компоненти в зручному для себе місці. 

Оскільки будь-яка реформа це не миттєвий, а поступовий процес, то зміни вступали в дію протягом кількох років. У березні 2024-го Кабмін схвалив Стратегію розвитку добровільного безоплатного донорства крові. Спеціалісти переконані: Україні треба відмовитись від стихійності у цьому процесі.

«Від початку повномасштабного вторгнення на Дніпропетровщині потреба в донорській крові та її компонентах істотно зросла. Кров – це ресурс, який неможливо замінити штучною речовиною. І від цього ресурсу залежить життя як військових, так і цивільних. Донорство вже понад два роки тримає свою лінію оборони. І нашій країні вкрай важливо перейти від стихійного донорства до системного. На це є беззаперечні аргументи», - підкреслила Тетяна Канчура.

За словами експертки, системне добровільне донорство крові передбачає, що донор регулярно на безоплатній основі здає кров або її компоненти. Саме завдяки системі постійних донорів країна закриває потреби у крові. За таким принципом працюють європейські країни та США.

В Україні має місце також платне донорство, відповідно воно передбачає винагороду. У таких випадках люди, які отримують кошти за донацію, можуть свідомо замовчувати протипоказання. Але зараз платне донорство зберіглося лише у приватних центрах.

Як свідчать дані світових організацій охорони здоровʼя, кров, отримана від регулярних донорів-волонтерів, безпечніша, ніж кров платних донорів або родини пацієнта. Інколи родичі чи друзі менше знають про особисті протипоказання, які не дозволяють їм ділитися кровʼю. Як наслідок, ми не рятуємо життя пацієнту, а навпаки – організм отримує непоправну шкоду.

Ділитися кров’ю там, де війна

Від 24 лютого 2022 року медичні заклади та лікарі Дніпропетровської області працюють з максимальним навантаженням. Тоді ж від самого ранку біля лікарень та центрів переливання крові вишиковувалися багатокілометрові черги. Так лише за один лютневий день лікарні прийняли 935 донорів: у Дніпрі, Кам’янському, Кривому Розі, Нікополі.

Відтоді у медичних закладах Дніпропетровщини кров почала тримати свій фронт. Інколи нашим воїнам переливали її рекордну кількість.

«Олексій, 37 років, наш земляк з Новомосковську. Має трьох дітей – двох синів та доньку. Сам визвався захищати Україну, пішов добровольцем. Тяжкі бої під н.п. Часів Яр коштували йому високої втрати правиці. Ледь в свідомості доставили його до Мечникова, вдалося стабілізувати стан, перелити рідну дніпровську кров та провести операцію».

«8 березня біля н.п. Тоненьке (Донецький напрямок) важке поранення у шию з пошкодженням загальної сонної артерії та яремної вени, поранення стегна. Воїну перелито майже 4 л крові».

Такі історії часто на своїй Фейсбук-сторінці розповідає генеральний директор Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова Сергій Риженко.

Здавалось би, все зрозуміло: кров неможливо замінити нічим, вона має бути в достатній кількості. Але… Це у звичайному житті людину з критичною втратою крові за лічені хвилини доставляють до медичного закладу і вона отримує необхідну допомогу. А от поранені бійці могли годинами чекати, поки їх вдасться довезти до лікарні та зробити переливання. І це не тому що немає крові. Причина інша – бюрократична. Як відомо, бойовими медиками можуть бути люди без медичної освіти. Але постанова Кабінету Міністрів України вимагала медичної освіти для виконання процедури з переливання крові.  Врешті-решт вдалося досягнути консенсусу. 5 вересня 2023 року Уряд дозволив бойовим медикам робити переливання крові пораненим бійцям на догоспітальному етапі.

«Евакуація пораненого бійця може бути довготривалою, інколи її доводиться відкладати через ворожі обстріли. Цей час на вагу золота. І якщо замість фізрозчину бійцеві вливати компоненти крові, його шанси доїхати до стабілізаційного пункту чи лікарні значно підвищуються. Не варто боятися і інфекційних небезпек під час переливання крові у польових умовах, тому що кров проходить ретельний інфекційний контроль. Його ведуть профільні установи, де кров заготовлюється. Тут знову ж таки хочу наголосити на культурі донорства та відходу від стихійності», — коментує Тетяна Канчура.

Донорство – це, в першу чергу, про культуру

З кожним роком у Дніпропетровській області охочих долучитися до цієї вкрай потрібної справи стає все більше. Проте у прифронтовому регіоні спеціалісти щодня працюють, щоб суспільство змінило своє ставлення до донорства як до разової акції.

«Систематичне добровільне донорство — це культура. Це про відповідальність, про увагу до власного здоров’я і турботу про громадян своєї країни. Врешті-решт – це громадянська позиція. Для популяризації донорства ми проводимо виїзні і корпоративні донації, тематичні лекції та виставки, інформаційні кампанії. Співпрацюємо з бізнесами та державними установами. Популярність донорства зростає, кров здає більше людей, ніж до повномасштабного вторгнення, але і потреби зросли. Люди продовжують хворіти, а ще розвиваються галузі хірургії, такі як, наприклад,  трансплантологія. Там, де на людину могли раніше махнути рукою, зараз уже проводяться операції, для яких часто теж потрібна кров», - розповіла Тетяна Канчура.

Одним з методів популяризації донорства є реальні історії. Здається, що з донорів вишиковують черги і твоя кров нічого не вирішить. Але це лише на перший погляд. У Дніпрі Артема Лисенка добре знають не лише як професійного медійника, а й людину з активною громадянською позицією. Артем неодноразово ставав донором, і закликав інших робити те ж саме. Нам Артем розповів, що першу донацію крові зробив 7 років тому.

«Що мене підштовхнуло? Це був трагічний випадок. Я думаю, що жителі Дніпра про нього добре пам’ятають. В одному з дворів гралися підлітки. І догралися до того, що одного з хлопців облили запальною сумішшю і підпалили. Тоді в соціальних мережах почав ширитися заклик про допомогу, зокрема виникла потреба у крові. Це була перша моя донація», - розповів Артем.

Відтоді, якщо говорити про кров, то молодий чоловік був донором близько 15 разів. Проте він має досвід і донорства плазми. Тут цифри в рази більші – 40-45 донацій.

«На мою думку, у масовому сприйнятті система донорства лишилася на межі благодійності і чогось застарілого, грубо кажучи - совком. Є якась станція, щось там робиться… Для того, щоб донорство було популярним, його потрібно робити модним. Це не ситуативні кампанії та акції, прив’язані до дат та подій. Як показує практика, це вже не працює. Донорство необхідно робити модним серед молоді і таким чином пропагувати здоровий спосіб життя. Адже до донорів є певні вимоги саме щодо здоров’я. Наразі ця історія особливо актуальна: з одного боку триває війна, з іншого – нікуди не зникли ДТП, онкологічні захворювання, недуги, які потребують переливання крові. І якщо сьогодні не почати змінювати підхід до популяризації донорства, то все залишиться на своїх місцях», – поділився своїми думками Артем.

Як донор із досвідом, він звернув увагу й на інший момент – роботу станцій переливання крові та їхні графіки.

«Сьогодні станції переливання працюють за графіками, які ускладнюють візити донорів. Якщо говорити про донацію крові, то цей процес займає годину-півтори за відсутності черги. Тому часто доводиться обирати між роботою та бажанням здати кров. Звісно, я розумію, що співробітники станцій так само знаходяться на робочому місці. Але, можливо, адаптація графіків під реальну завантаженість донорів, могла б позитивно вплинути на надходження таких необхідних крові та плазми», - зазначив Артем.

Тетяна Гренадьорова, Дніпро, спеціально для "ОстроВа"

Фото надані героями публікації